<< Главная страница

ВIктор Платонович Петров (Домонтович) Доктор СерафIкус



Категории Проза ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Роман Доктор Комаха, як завжди, напрацювавшись у бiблiотецi, зупиняється вiдпочити у скверi. До нього пiдбiгає п'ятилiтня Iрця. Дiвчинка розглядає малюнки в його книжках, розпитує про них,   а Комаха серйозно вiдповiдає, уживаючи всi науковi термiни. Коли вони познайомилися з Iрцею, дiвчинка вирiшила, що раз вiн Комаха, значить, комаха, а раз великий, то комашиний тато. Сама вона захотiла стати комашиною мамою. Доктор уже не уявляв собi й дня без розмов з Iрцею, котра трималася з ним протекцiонально, як старша, досвiдченiша й розумнiша. Вона все цiкавилася, чи вiн людина, сподiвалася побачити схованi крильця чи лапки. Якщо цей Комаха i був людиною, то якоюсь iншою, не такою, як уся решта. Попри всю свою грузьку, тяжку масивнiсть, вiн здавався абстракцiєю i фiкцiєю. Швидше, справдi, не людина, а похмурий гном, що живе в таємних льохах, глухих, заплутаних пiдземних переходах, вiдлюдькуватих самотнiх печерах, що не звик бувати серед людей i радiти, побачивши сонце. У нього було щось вiд гомункулюса, колби, лябороторiï, од легенди про Фавста, од плянкiвських теорiй, од химер, iлюзiй, схем i формул. Анi його величезне тiло, анi його червоне, голене, подiбне на шматок свiжого м'яса, обличчя не переконували в реальнiй правдоподобностi його iснування. У Комахи була непропорцiйно велика голова з опуклинами на чолi, а на м'язистому широкому носi вiн, надто короткозорий, замiсть окулярiв носив складнi лiнзи, що в них свiтло розкладалося на геометричнi блиски... Коли Комаха став намагатися вiдокремити умовнiсть свого iменi й себе як людину у свiдомостi Iрцi, та розсердилася й сказала, що вiн тодi просто Пупс. Хоч i бажала помститися за розчарування, але не була злою, тому сказала, що вона його, дядю Пупса, дуже любить. Уночi Комасi приснилося, що вiн купає власну дитину, потiм розповiдає ïй казку, щоб заснула. I в ньому прокинулося непереможне бажання мати власну доньку, таку, як Iрця. Але так, щоб не одружуватися, не кохати жiнки, не обтяжувати ïï й не ображати, бо фiзичне кохання вiн вважав брутальнiстю й цинiзмом. Кохати жiнку, навiть поцiлувати ïï — це зовсiм для нього неможлива рiч. Комаха хотiв мати дитину найрацiональнiшим способом, тобто уникнувши того, щоб звертатися у цiй справi до жiнки. Своïми iдеями про рацiоналiзацiю кохання й шлюбу Комаха подiлився iз другом, художником Корвиним. Той, хоч i зацiкавився, але сказав, що кохання гарненькоï дiвчини завжди гiдне культурноï людини, навiть якщо вона є двiчi академiком. Комаха почав вести щоденник. Там вiн записав: Нiби — улюблена схема слiв, думок, вчинкiв Iрчиних. Вона задовольняється з нiби. Проводячи межу мiж нiби i тим, що є, вона чесно вiдчуває рiзницю, о вiдокремлює нiби вiд реальностi, але не надає особливого значення цiй рiзницi. Комаха не ходив до театру, не знав, що таке кохання, вiн не помi-сусiдiв, з якими жив поряд. У кiмнатi навпроти жила гарненька весела курсистка Тася. Якось вона сама запросила Комаху поïхати з нею за мiсто вiдпочити. Той злякався, бо нiколи не був на природi з дiвчатами, категорично вiдмовився. Але з тих пiр таємно закохався в дiвчину, придумав навiть собi бурхливий роман. А в дiйсностi уникав Тасi й ледве мiг пробурмотiти привiтання при випадковiй зустрiчi. При цьому ще й дуже ревнував, сидячи на самотi. З початком революцiï Тася десь виïхала. Повiдомлення Корвина про те, що Тася знову в мiстi, справило глибоке враження на Комаху. Корвин останнiм часом приятелював з Вер. Познайомилися вони На пляжi. Красива брюнетка стояла пiд сонцем гордо й незалежно, не Звертаючи уваги на юнакiв, що поглядали на неï. Вона обирала сама. Корвин, як художник, похвалив фiгуру жiнки, що мала бути б або (танцiвницею, або спортсменкою. Вер була акторкою, але, досягти успiху, одразу ж покинула театр. Ця жiнка для Корвина була чарiвною й привабливою, непередбачуваною у своïх бажаннях. Вер була i донькою помiщика, вступила пiсля закiнчення гiмназiï на курси. Мiняла стилi в одязi, щоб мати вигляд чи гордоï, незалежноï дiвчини, чи народоволки, чи онєгiнськоï Тетяни. Потiм кинулася в революцiю, в якiй ïй подобалося гасло заперечення, головувала на сходках, виступала з промовами. Потiм пiшла працювати на фабрику бiля верстата, не полишаючи перекладати Верлена. Вона навiть вийшла замiж за лiкаря, жили спокiйно, а коли чоловiковi запропонували посаду в Харковi, вона не захотiла ïхати. Це був один iз сучасних шлюбiв, коли пара жила в рiзних мiсцях i iнколи зустрiчалися то там, то там. Вер стримувала почуття Корвина до себе, не вiдштовхувала, але не подавала надiï. У художника виникла думка познайомити Вер зi ïм студентським другом Комахою-Серафiкусом. Дружба у них була якась дивна. Здавалося, що бiльш жвавий та звичайний Корвин буде цiй дружбi лiдером, але вийшло навпаки. Якось Корвин витяг Комаху в гостi, щоб познайомити зi своєю нареченою Тетяною Беренс. Комаха почував себе незручно, некомфортно, а прощаючись iз господинею, сказав: Ви знаєте, я нiкуди не ходжу, бо як ото каже Сенека, побувавши серед людей, я повертаюсь додому менше людиною.  Ця потрiйна дружба розбилась. Посварився Корвин iз нареченоï, бо одружуватися все якось не пропонував, Тетянi це набридло, i вона вийшла замiж за iншого. Корвин знову почав говорити Вер про доктора Серафiкуса, що в крамницi забував узяти свого пакунка або ж брав чужий, не брав решти, що мiг вирушити в одне мiсце, тим часом поïхати в iнше i в до розi забути, куди вiн ïде, а приïхавши, не знати, куди приïхав, — що все своє життя забував про найголовнiше в життi — кохати жiнок Вер сказала художниковi, щоб той обов'язково познайомив ïï з Комахою. У доктора Серафiкуса була одна вада, яка пригнiчувала його i вiд якоï вiн не мiг звiльнитися. Вiн був упертою й працьовитою людиною. Якщо писав наукову роботу, статтю, то опрацьовував безлiч лiтератури, вводив силу цитат iз примiтками. Комаха як учений iснував у примiтках. Щодо цього, то Комаха не вiдрiзнявся вiд своïх колег, бо ïх наукова дiяльнiсть була так само не бiльше, як тiльки примiткою до науки. Список його друкованих праць i довiдка про те, що вiн виконував вiдповiднi громадськi навантаження, двома додатковими примiтками стверджували, що Комаха є Комаха, професор 2-го розряду в Киïвському IНО (iнститутi народноï освiти). Вiн був бiльший i цiкавiший од своïх примiткових студiй i свого примiткового iснування, але традицiйнi сумлiннiсть та працьовитiсть були бiльшi за нього. Як i бiльшiсть його сучасникiв, вiн не розумiв свого часу. Був упевнений, що кожен наступний день є автоматичним вiдтворенням попереднього. Колишнє товарне виробництво виходило з предмет невидимого: робiтник виробляв конкретну рiч — чоботи, пальто, стiлець, вiз, склянку, годинник — i милувався нею. Сучасна людина не знає любовi до речей, бо виробляє ïх. Система конвеєра розкладає роботу на низку часткових примiтивних вправ. Доктор Серафiкус теж був таким: безпредметний, людина запереченого бiологiзму, примiткового, замкненого, схематичного iснування. У кафе, куди Корвин усе ж таки витяг Комаху, доктор почувап себе незручно, був незграбним, дратувався вiд уваги Вер, ïï питань, чому вiн неодружений. Наступного дня, зустрiвши жiнку на вулицi, ганебно втiк. Тодi Вер сама постукала до квартири Василя Хрисанфовича, бо не звикла вiдступати.  Серафiкус грав на пiанiно й не помiчав нiчого навколо себе. Вер слухала. Потiм вони говорили про кохання. Доктор усе хвилювався, и не здаватиметься тепер його ставлення до жiнки нечемним або безсоромним. Вер була незадоволена його поведiнкою, вважаючи себе такою, перед чарами якоï не встоïть жоден чоловiк. Навiть поцiлувала його перша, прощаючись на сходах, що пахли кiшками. Комаха мучився, що про нього подумає Вер? Вiн називав людськi пристрастi низькими, плотськi бажання — нечистими. Хiба ж є не лицемiрство з його боку? Наступного дня вiн вибачився перед ер за своï думки, а ту розбирав смiх. Комаха почав приходити до Вер, а та — до нього. Доктор був незграбний, важкий i марудний, не знав, як себе поводити. Дозволяв лише гладити кiнчики ïï пальцiв. Кожного разу хвилювався, чи при-де. Потiм чекав, що скаже на питання Коли побачимося знов? — Нiколи. Врештi Вер якось сказала Серафiкусовi, що йому добре було б од-житися зi скромною та хорошою дiвчиною, яка 6 не була такою вередливою й примхливою, як вона. Корвин був ображений. Вiн пiдозрював, що Вер зустрiчається Комахою, що вона вiддала перевагу не йому, а тому серафiчному циклоповi. Одного разу Вер пiшла на концерт iз Комахою. Там був i Корвин. Жiнка сказала доктору, щоб вiн ïхав додому сам, а ïï проведе художник. Комаха iнодi говорив: Коли б ви знали, Вер, як тяжко вас кохати. Вона вiдповiдала: Коли вам тяжко, то йдiть. Але вiн знав, що не пiде, що його життя без Вер — пустеля. Серафiкус писав листи до Вер, але не одсилав ïх. Вiн писав про те, що з жiнок для нього iснує одна вона, що в коханнi йому багато треба, що вiн звик до самоти, i в цю самоту включив i ïï, як частину себе. Вiн не жив своïм життям, вiн жив уявленим життям, i це уявлене життя, яким вiн жив, було життям Вер.   Коментар Роман В. Домонтовича Доктор Серафiкус вiдзначається новизною i динамiзмом сюжету, вiртуознiстю й простотою оповiдi. В образi доктора Комахи (Серафiкуса) втiлюється новiтня людина у футлярi, рацiональна, зi своєю фiлософiєю любовi. Твiр розкриває проблеми особистостi й суспiльства, рацiонального i чуттєвого, чо ловiчого i жiночого начал. У романi вiдчутний i сатирично-iронiчнии струмiнь. ВIКТОР ДОМОНТОВИЧ (1894-1969)       В. Домонтович — лiтературний псевдонiм Вiктора Петрова, яким вiн користувався на початку своєï лiтературноï творчостi. Бiографiя письменника сповнена таємниць, легенд i припущень, немає точних вiдомостей нi про мiсце його народження, нi про батькiв та освiту. Деякi енциклопедiï радянських часiв мiстять фальсифiкованi упередженi данi. Дитинство В. Петрова деякi дослiдники пов'язують iз Катеринославом, Одесою, Холмом. Була також наукова дiяльнiсть молодого вченого в Киïвському унiверситетi та в Академiï наук. За лiтературними уподобаннями В. Домонтович належав до групи неокласикiв-прозаïкiв. Перший твiр написаний 1925 року, а опублiкований лише 1946 року. У 1928 роцi з'являється його повiсть Дiвчина з ведмедиком, роман Доктор Серафiкус написаний у 1928-29 роках, опублiкований в 1947 роцi. Два романи-бiографiï Алiна i Костомаров та Романи Кулiша мали щасливiшу долю — виданi в 1929 i 1930 роках. Десятилiття 1931-1941 рокiв було перiодом мовчання. В. Домонтович дослiджував iсторiю лiтератури, написав дисертацiю про П. Кулiша, а коли студiï украïнськоï лiтератури було розгромлено, став археологом. Пiд час вiйни емiгрує, а в квiтнi 1949 року його вивозять iз Мюнхена до Москви. За деякими припущеннями, В. Петров був чи то пiдпiльником, чи то агентом розвiдки. В Украïнi письменник з'явився лише в 1956 роцi на посадi завiдуючого архiвом Киïвського iнституту археологiï. У 74 роки йому довелося наново захищати кандидатську, а потiм докторську дисертацiю i навiть складати iспити — кандидатський мiнiмум. Безперечно, що доля Вiктора Петрова — складна й трагiчна, але його творчiсть як письменника В. Домонтовича — цiкава й нова в украïнськiй модернiстичнiй лiтературi сторiнка.

Метки Доктор Серафiкус, ВIКТОР ДОМОНТОВИЧ, Вiктор Платонович Петров, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 20-30-х РОКIВ XX СТ., ПРОЗА, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 20-30-х РОКIВ XX СТ, Вiктор, Платонович, Петров, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА, 20-30, РОКIВ, XX СТ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
ВIктор Платонович Петров (Домонтович) Доктор СерафIкус


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация