ГригорIй Косинка Фавст.



Категории Проза ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Оповiдання   Герой-оповiдач згадує слова I. Франка з прологу до поеми Мойсей, де поет вболiває за свiй замучений, розбитий народ, що перебуває на роздорiжжi. I розповiдає про Фавста з Подiлля, перед iменем, стражданнями якого хай стануть на колiна наступнi поколiння. Однiєï рiздвяноï ночi до камери, де сидiв герой-оповiдач, привели iз секретноï камери Прокопа Конюшину, де вiн просидiв три мiсяцi. Чоловiк мав сiре, спухле обличчя й нагадував Фауста, як його звикли бачити в театральних виставах. Мешканцям камери вiн здався простим селюком, до вперше попав до в'язницi. Над ним почали смiятися. Офiцер Клєнцов любив залякувати новачкiв, але за Конюшину хтось вступився. Прокiп Пригостив усiх тютюном, похвалив, що добре тут у них — тепло, затишно, а головне — люди є. А от там, де був вiн... I не доказав. У камерi сидiв гоноровитий поляк пан Яцькiвський. У нього з офiцером постiйно проходили гострi суперечки. Клєнцов не приховував свого великодержавного шовiнiзму. Вiн же й новачка, зло жартуючи, назвав Фавстбм. Фавст розповiдав, що йому часто сниться весна, сади в бiлому цвiтовi й зелене Подiлля. Товаришi тлумачили це як на добро. У глухих коридорах свистять вартовi: перевiрка. Начальник корпусу № 6 Бейзер, цинiчно-нахабний, усе прискiпувався до Фавста. Арештанти найбiльше боялися, що той не витримає знущань i вдарить його. Раптом побачив видряпане Прокiп Конюшина i Христос Воскресе, Галю..., оскаженiв i звелiв посадити на три доби в карцер без хлiба й пригвинтити лiжко. Так же прибрали в камерi й нари на три днi. Старий карцер, де сидiв Фавст, чув багато трагедiй i слiз. Вiн уже взявся цвiллю, зимою в кутках пiдмерзала вода. Арештант розмовляв до стiни й говорив, що нiколи не стане зрадником. Коли слiдчий з усiєï сили вдарив його по зубах, вiн до кiстки прокусив йому руку. Пiсля того Конюшину били прикладами, вiдбили легенi й на три мiсяцi заперли в секретку. Фавст розповiдає героєвi-оповiдачу як вони виступали за свою державу — як бiр, зеленi — такi молодi й завзятi. I сказав, що вже нiколи не зацвiтуть стрiчки — пiснi на гривi його коня, але вiн не журиться, бо вмирає в iм'я наступних поколiнь. А ще пригадує, що сьогоднi — багата кутя. У дитинствi вони всiєю родиною святкували: йому дiставався вiд мами перший пирiжок, а тато розказував чарiвну казку про те, як прийде час i всiм убогим дадуть землi. Конюшина розв'язує свою торбу й роздає товаришам по камерi вечерю. А офiцеру Клєнцову каже, щоб не радiв з його страти, 6с сотнi поляжуть, тисячi натомiсть стануть до боротьби. За Конюшиною приходить вартовий, i його забирають на страту У камерi ридають, а по сусiдству студенти спiвають: Ой радуйся, земле. Син Божий народився...   Коментар Герой твору Г. Косинки Фавст Прокiп Конюшина, як i Фауст И. В. Гете, шукав життєвоï iстини на шляхах революцiï. Вiн загинув у муравйовсько-бiльшовицьких застiнках, але залишив незнищенну вiру в щасливе майбутнє украïнського народу. Витерпiв нелюдськi муки, але не став зрадником. Для нього найкращi спогади — зелене Подiлля у цвiту, рiздвянi свята у родинному колi, мрiï про молодь, яки колись-таки здобуде свободу рiдному краєвi.

Метки Фавст, ГРИГОРIЙ КОСИНКА, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 20-30-х РОКIВ XX СТ., ПРОЗА, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 20-30-х РОКIВ XX СТ, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА, 20-30, РОКIВ, XX СТ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
ГригорIй Косинка Фавст.